Пам’ятний знак — це не лише художній об’єкт, а й спосіб зберегти присутність тих, чиї життя обірвала війна, а творчі шляхи залишилися незавершеними. Його створення починається з пошуку образу, здатного передати те, для чого часто бракує слів: біль утрати, цінність людського життя та силу пам’яті.

Як народжується така форма? Які сенси закладаються в композицію, як взаємодіють матеріал, лінія та простір і яким має бути пам’ятний знак, щоб стати місцем осмислення й тихого діалогу з минулим?

Про творчий задум, етапи роботи над ескізом і пошук художнього втілення пам’яті про загиблих митців розповідає автор проєкту — скульптор Олександр РІДНИЙ.

— Олександре, з чого почалася робота над пам’ятним знаком? Якою була головна ідея, яку хотілося втілити?

— Відправною точкою стало осмислення доль митців, чиї життя обірвала війна. Хотілося знайти художню мову, яка дозволила б говорити про втрату без зайвого пафосу, передати трагізм перерваних творчих шляхів і водночас зберегти відчуття присутності тих, кого ми втратили. Для мене було важливо, щоб пам’ятний знак не просто повідомляв про трагедію, а створював простір для особистого переживання, спогадів і роздумів.

— Як народжувався пластичний образ?

— Наступним етапом був пошук форми, яка могла б виразити цю ідею. Основою композиції став контраст масивного геометричного об’єму та динамічних металевих ліній, що спрямовуються в різні боки. У цьому поєднанні закладено протистояння нерухомості втрати й руху життя, яке продовжується в пам’яті, мистецтві та культурі. Геометрична основа створює відчуття ваги й зосередженості, тоді як металеві елементи надають композиції напруги, відкритості та внутрішньої динаміки.

— Наскільки складно було знайти правильні пропорції та взаємодію між елементами?

— Це потребувало послідовної роботи з формою. Під час ескізування уточнювалися пропорції основи, характер розташування металевих елементів, їхня густота, напрямки та взаємодія між собою. Кожна зміна впливала на сприйняття композиції загалом. Важливо було досягти внутрішньої напруги, щоб пам’ятний знак не виглядав статичним об’єктом, а сприймався як рух, що ніби завмер у просторі.

— Як відбувався перехід від графічного ескізу до об’ємної моделі?

— Об’ємна модель дозволяє перевірити задум у тривимірному просторі. Те, що переконливо виглядає на площині, не завжди так само працює в об’ємі. Потрібно побачити, як змінюється силует залежно від ракурсу, як перетинаються лінії, як співвідносяться маси та порожнини. Окреме значення має світло, бо воно формує тіні, створює додаткові контури й фактично продовжує композицію за межами самого об’єкта.

— Отже, простір навколо пам’ятного знаку також стає частиною художнього задуму?

— Безумовно. Пам’ятний знак не існує окремо від середовища. Він має стати частиною міського простору, де люди зможуть зупинитися, згадати, відчути й осмислити. Металеві лінії взаємодіють із навколишнім середовищем, а їхні тіні змінюються залежно від освітлення. Завдяки цьому композиція набуває нових станів протягом дня. Простір навколо не просто доповнює об’єкт — він стає невіддільною частиною його художнього звучання.

— Що для Вас особисто означає робота над цим пам’ятним знаком?

— Для мене це більше, ніж пошук вдалої скульптурної форми. Це спроба знайти візуальне вираження того, що важко передати словами: болю через обірвані життя, невтілені творчі задуми та відповідальності перед тими, хто залишив нам частину себе у своїх творах. Мистецтво не може скасувати втрату, але здатне зберігати пам’ять і повертати нас до осмислення того, що відбулося.

— Яку думку Ви хотіли б залишити людині, яка зупиниться біля пам’ятного знаку?

— Мабуть, найважливішу для мене думку можна сформулювати так: пам’ять не може повернути втраченого, але може зберегти його присутність у нашому сьогоденні. Саме це я прагну втілити через матеріал, лінію, простір і тишу. Щоб пам’ятний знак був не лише свідченням утрати, а й нагадуванням про життя, творчість і культурну спадщину, які продовжують існувати завдяки пам’яті.

Створення ескізу пам’ятного знаку загиблим митцям є частиною проєкту «Місце присутності: пам’ять, творчість, життя», що реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Культура. Регіони».