Меморіальний пам’ятний знак є частиною проєкту «Місце присутності: пам’ять, творчість, життя» та реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Культура. Регіони».

Автор меморіального знаку загилим митцям — Олександр РІДНИЙ,  скульптор, доцент секції скульптури ХДАДМ.

Проєкт осмислює долі митців, чиї життя передчасно обірвала війна, залишивши незавершеними творчі задуми, нереалізовані мрії та твори, які вони могли б створити. Це спроба художньої рефлексії над втратою людей, які формували культурне середовище, впливали на суспільство через мистецтво й залишили по собі унікальний творчий спадок. Загибель митця — це не лише втрата людини, а й перерваний діалог зі світом, ненароджені образи та можливості, яким не судилося здійснитися.

Пластична композиція побудована на взаємодії масивного геометричного об’єму та динамічної системи тонких металевих ліній, що прориваються з нього в різних напрямках. Контраст між важкою основою та напруженим переплетенням металевих елементів створює образ зіткнення фізичної незворотності втрати з невичерпністю духовної присутності. Геометричний об’єм уособлює матеріальність, землю, межу людського існування, а також тягар історичної травми, яку війна залишає в суспільстві.

Металеві лінії символізують індивідуальні життєві траєкторії, творчі пошуки та внутрішню свободу митців. Вони перетинаються, розходяться, спрямовуються вгору й убік, формуючи складну просторову структуру. Кожна з них має власний напрямок, але разом вони утворюють цілісність, що уособлює взаємозв’язок людських доль, мистецьких ідей та культурних поколінь. У цій пластиці поєднуються крихкість і сила: тонкі металеві елементи здаються вразливими, проте їхня сукупність формує виразний, внутрішньо напружений образ.

У характері композиції відчувається раптовість переривання, біль і невизначеність. Лінії ніби вириваються з єдиної точки, прагнучи продовження за межами матеріальної форми. Цей рух нагадує про незавершені творчі задуми та голоси, які більше не прозвучать, але водночас передає енергію мистецтва, здатного впливати на людей і після смерті автора.

Чорний колір підсилює емоційне звучання об’єкта. Він асоціюється з жалобою, темрявою війни та порожнечею втрати, надаючи композиції стриманості й зосередженості. Важливу роль відіграють тіні, які металеві лінії відкидають на навколишню поверхню. Вони продовжують просторовий рух форми, змінюються залежно від освітлення й утворюють мінливий малюнок. Тінь тут стає метафорою пам’яті — невловимої, мінливої, але відчутної присутності того, кого вже немає поруч.

Принциповим для задуму є зв’язок пам’ятного знаку з міським середовищем. Композиція не обмежується власними фізичними межами, а вступає в діалог із простором, архітектурою, світлом і рухом людей. Завдяки цьому пам’ять постає не як застиглий образ минулого, а як частина сучасного життя. Пам’ятний знак стає точкою зустрічі особистого переживання й колективної історії, нагадуючи про ціну людського життя та необхідність збереження культурної спадщини.

Цей проєкт — не лише про смерть і скорботу. Він про творчий потенціал, який війна позбавила можливості розкритися повною мірою, і про відповідальність тих, хто залишається, — пам’ятати, зберігати та продовжувати культурний діалог, розпочатий загиблими митцями. За кожною лінією стоїть окрема людина, її досвід, характер і неповторне бачення світу.

Пам’ятний знак покликаний стати простором тихої присутності, скорботи й осмислення. Він не прагне пояснити невимовний біль утрати, а пропонує зупинитися, відчути й усвідомити її масштаб. Його відкриті назовні лінії символізують продовження творчого імпульсу за межами фізичного існування людини — у створених творах, у впливі на інших, у культурі та суспільній пам’яті.

Це пам’ять про митців, чиї життя забрала війна, і водночас утвердження цінності того, що вони залишили після себе. Їхня фізична присутність належить минулому, але їхня творчість продовжує формувати наше сьогодення й залишатися частиною майбутнього.