ДО 100-РІЧЧЯ ХДАДМ: 10 інтерв'ю з фундаторами мистецьких шкіл

Олег Векленко: «На початку «перебудови» у плакат прийшла метафора»

Олег Векленко
Академік Національної академії мистецтв України,професор, заслужений діяч мистецтв України.
Випускник ХХПІ (сьогодні – Харківська академія дизайну і мистецтв). Учасник всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних і зарубіжних виставок з 1972 р., має персональні виставки. Має публікації в наукових виданнях, активно приймає участь у міжнародних симпозіумах, наукових конференціях, зокрема у Швейцарії, Німеччині, Китаї тощо. Член спілки дизайнерів України, президент Міжнародної триєнале екологічної графіки і плакату «4-й Блок».

« …Тематика Чорнобильської аварії – це цілий комплекс подій»
««Для мене особисто своєрідною «точкою зламу», яка кардинально змінила уявлення про художні та стилістичні можливості плакату, стала тематика Чорнобильської аварії – це цілий комплекс подій. Багато чого в ставленні і до Чорнобиля, і до навколишніх подій змінювало неформальне спілкування із митцями з різних куточків СРСР – у Прибалтиці, в Москві та в інших місцях – переважно у рамках виставок та конкурсів.
…Саму тему Чорнобиля я пам’ятаю на плакатах Варшавської бієнале 1987 року. Тоді ж раптово виникло риторичне запитання самому собі: чому поляки та інші дизайнери з різних країн відгукуються на цю подію, а ми – ні?»

« …Митці у відповідь працювали «на грані фолу»
«Ще у 1983 році у Прибалтиці я брав участь у всесоюзному симпозіумі плакатистів. Власне, саме там я вперше зіткнувся із своєрідною «школою свободи». Це спілкування надихнуло на нові ідеї та новий пошук. Роботи Добровинського, Симонової, Майстровського, Боксера та інших митців вражали сміливістю та відсутністю самоцензури. Принаймні так тоді здавалося.
Наприкінці 1980-х рр. багато конкурсних програм пропонувало держвидавництво «Плакат». Принаймні, основна тематика транслювалася саме звідти. Все це, практично, не відрізнялося від заголовків офіційної преси – так, ніби вони складали одне ціле. Проте якщо партійні керманичі це розглядали як, свого роду, рух вперед, то художники дивилися глибше. Здоровий глузд взагалі був притаманним тодішній творчій молоді… Митці у відповідь працювали «на грані фолу», виникла навіть своєрідна художня мова… Серед харків’ян, із ким спілкувався особисто у ті часи, хочеться згадати Олексія Борисова, Олександра Удовенка, Віталія Кулікова, Володимира Лесняка, Володимира Шевченка, Анну та Ольгу Пустоварових. Між іншим, плідною була співпраця із Василем Циганковим, який тоді працював у журналі «Реклама» і, звісно, мав більші інформаційні можливості щодо конкурсів плакату та особливостей визначення тематики».

« …Зміна художньої мова плакату у добу «перебудови» відчувалася як зміна плину часу»
«Зміна художньої мова плакату у добу «перебудови» відчувалася як зміна плину часу. У плакат прийшла метафора. Разом із тим ми раптом отримали можливість у більшому обсязі сприймати світове мистецтво плакату. Десь на зламі 1986-1987 рр. почала яскраво відчуватися «нова хвиля», що рухалася з Польщі. Плями фарби, розірваний контур, бризки – усе це стали еквівалентом сучасної мови плакату. Крім цього, плакат стає «живим», художники прагнуть до пошуку власного висловлювання».

«В якості точки неповернення я би назвав 1990 рік, коли стало очевидним, що повернення до старого мистецтва не станеться. Ми надто швидко просунулися від агітаційно-пропагандистського плакату до авторського, метафоричного творення, яке практично не було обмежене нічим, окрім власного бачення теми та власного відчуття дозволеного. У цьому сенсі можу згадати роботі Юрія Боксера, які ще наприкінці 1980-х вражали сміливістю та гострою трактовкою фактично заборонених тем.
… Зміни були, як кажуть, «у повітрі». Втім, як і відчуття певної кон’юнктури. Наприклад, для того, аби потрапити на виставку чи конкурс твої роботи мусили бути гострими, злободенними».


«У темі сприйняття плакату аудиторією важливо зрозуміти специфіку тодішнього художнього середовища. Наприклад, митець, що працював на замовлення, контактував в більшості із редакторами, а не безпосередньо із «вулицею». Як професіонал він міг фахово створити будь-що. Звісно все залежало, не тільки від майстерності, але й від особистих поглядів та позиції. Що відбувалось далі? Хтось користувався цим твором, можливо тиражував, проте наше середовище передусім цікавило мистецьке життя наших творів, а не те, чи є він на стіні будинку».

« …Плакат відхилили. А наступного року стався Чорнобиль»
«У 1985 році я працював над темою до тисячоліття Києва для всеукраїнського конкурсу. Зробив плакат, де крізь позолочені стіни проступають очі з фрагменту фрески Десятинної церкви (здається, очі невідомого святого). Вийшло доволі напружено. Хтось із тодішнього партійного керівництва конкурсу запитав мені: «А чому він так жахливо на нас дивиться з минулого?». Плакат відхилили. А наступного року стався Чорнобиль. Особисто для мене – це було передчуттям трагедії».

Інтерв'ю провів та підготував до друку Володимир Тарасов.

Що подивитись / почитати:

«4-й Блок» на фейсбук https://www.facebook.com/the4thblock/

Музей еко-плакату «4-й Блок» / ХДАДМ, вул. Мистецтв 11 (4-й поверх; Пн-Пт, 11:00 – 16:00) https://ucf.in.ua/en/archive/5eed1b509bc61777527d0c63

Каталог Х Міжнародної Трієнале еко-плакату «4- й Блок» / ГО «Асоціація дизайнерів-графіків «4-й Блок» https://ucf.in.ua/archive/5f18277fa5aed6660d1a4833

Северина, О. (2007). Развитие символа знак радиационной опасности в экоплакатах Триеннале 4-й Блок. Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архитектура, (1), 91-104 file:///D:/Downloads/had_2007_1_12%20(1).pdf

Гладун, О. (2009). Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/16958/52-Gladun.pdf

Тарасов, В. Плакат «довгих 1980-х» як візуальне історичне джерело: «художні» та «нехудожні» форми документалізму. Вісник ХДАДМ, №3, 2020, 99-108 https://visnik.org/pdf/v2020-03-12-Tarasov.pdf